Гуманітарна катастрофа столиці

 -  436


Неякісне медичне обслуговування, убогі школи, розбиті дороги, перманентні пробки, поламані маршрутки, тарифний геноцид – це все не повний перелік результатів «ефективної» роботи столичної влади. Зусилля столичної мерії спрямовані в основному на освоєння бюджету через, налагоджену ще Леонідом Черновецьким, систему комунальних підприємств.

Якщо уважно проаналізувати персональний склад депутатів Київради, то можна відслідкувати ланцюжок: депутат Київради – керівник напрямку КМДА, заступник голови, директор департаменту, начальник відділу тощо – директор комунального підприємства – заступники і так далі. Тобто, кожен з депутатів Київради, незалежно від партійної приналежності отримав свою годівничку, яку адмініструють наближені до нього особи – родичі, близькі, знайомі, друзі.

Але це тема для окремого матеріалу. Єдине, що можна сказати напевне, це те, що представники київської влади будуть зубами триматися за посади, привілеї та матеріальні ресурси, які надають їм ці посади, і «стояти на смерть» на наступних місцевих виборах.

А де ж внесок в інфраструктуру?

Головний ресурс, який протягом останніх п’ятнадцяти років активно грабувався столичною владою – земля. Якби «золоті» ділянки реалізовувалися через аукціон, то Київ став би однією з найбагатших столиць Європи. Натомість маємо суцільну таємничість у земельних питаннях. А коштовні наділи розподіляються між наближеними забудовниками.

Але навіть якщо не звертати уваги на численні порушення земельного законодавства столичною владою, як це, зрештою, робить столична прокуратура, то все рівно забудовник має нести соціальну відповідальність перед киянами і ділитися з ними прибутками у вигляді внеску в соціальну інфраструктуру міста. Мова йде про школи, дитячі садочки та лікарні. Адже населення з кожним роком  зростає, а соціальна інфраструктура залишається практично незмінною.

На сьогодні Києву бракує близько 60 шкіл та понад 70 садочків. Понад 60 тисячам школярів бракує місць у школах та понад 21 тисячам малюків – місць у дитячих садочках.

Київський бюджет мав би витратити на ліквідацію цього освітнього дефіциту близько 40% усіх надходжень, а це майже 22 мільярди гривень. І швидко ліквідувати це провалля нереально, столичні діти приречені на переповненість класів, на брак території, чистого повітря і як, наслідок, на низьку якість отриманих знань та слабку конкурентну спроможність.

Прірва між потребою і доступним

Ще одним наслідком «ефективного» столичного господарювання є фактичний провал освітньої реформи, зокрема у місті Києві. Освітня реформа, як і «нова українська школа», залишаться на папері.

Можновладцям Києва до цього байдуже. Їх діти, як правило, отримують освіту закордоном. Столичні керівники не переймаються освітніми проблемами, бо вони особисто їх не турбують.

Чому так сталося? Відповідь лежить на поверхні. Роздаючи під житлову забудову землю, столичні чиновники «забувають» про соціальну відповідальність забудовників.

Умовою кожного дозволу на зведення житлового комплексу має бути обов’язковий соціальний внесок у вигляді шкіл та садочків. Але після отримання дозволу на будівництво школи і садочки «губляться». Чиновники, які покликані за цим слідкувати, не помічають таких «дрібниць», отримуючи відкати і відчуваючи повну безкарність. А яскраві рекламні плакати про «школи і садочки» при житлових комплексах виявляються черговою брехнею безвідповідальних бізнесменів.

У підсумку будівництво шкіл і садочків лягає на плечі столичного бюджету, тобто на наші з вами кишені. А потім кияни дивуються чому кінцева вартість будівництва школи в 2-3 рази перевищує реальну. Та до цього нікому немає діла.

Щороку влітку батьки стикаються з величезною проблемою влаштувати своїх дітей у школи та дитячі садочки. Підсилюють клопоти не завжди аргументовані накази Міносвіти про прикріплення дітей до шкіл за місцем проживання. Таким чином, зі столичної мапи зникають спеціалізовані школи з вивчення окремих предметів, розвалюються педагогічні колективи, які готували переможців олімпіад усіх рівнів, бо талановитих душить зрівнялівка.

З кожним роком прірва між потребою і наявною кількістю шкіл та садочків лише зростає і ми маємо повне право говорити про гуманітарну катастрофу, яку спровокувала київська влада протягом останнього десятиліття. Розрубати цей «гордіїв вузол» можна лише позбавивши Київраду монопольних функцій, надавши кожному району, мікрорайону певну фінансову автономію. Коли громада сама буде визначати кому і на яких умовах видавати дозволи на будівництво.

Рух «Кияни за справедливість» визначив одним зі своїх пріоритетів вирішення цієї ключової для столиці проблеми. Детальний аналіз причин її виникнення та наслідків виявить винних у спричиненні гуманітарної катастрофи, на яку потрібно якнайшвидше дієво реагувати.

Анатолій Артемчук, лідер Столичної ініціативи “Рух кияни за справедливість”

4 рекомендовано
comments icon
0 notes
36 views
bookmark icon

Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 min