Життя для тих хто вміє жити: про фаталістів і підкорювачів в українському суспільстві

 -  748


Життя кожного пересічного українця змінила війна. Чиєїсь родини вона торкнулась напряму, забравши чоловіків, братів, дітей, сестер, матерів до своїх лав захисників-патріотів; а комусь вона вирішила тріпати душу пасивно, зробивши зі звичайних громадян – заручників прифронтових новин, що кожного дня лунали з усіх каналів нашого телебачення.

І, здавалося б, темна хмара вкрила українське небо й попереду тільки пітьма й страх, але, не дивлячись на це, трапляються навіть серед такого пекла життєві промінчики, що загартовують нашу віру й надію, саме вони створюють наше оптимістичне, а й заразом єдине вірне бачення майбутнього нашої держави й кожної окремої родини в ній.

Навіть у пекельному вогні війни можливо бути щасливими і дивитись на небосхил із надією на щасливий й мирний ранок.

Є такі історії з прифронтового життя, що хочеться читати й перечитувати, згадувати й згадувати знов і знов. Нещодавно я натрапила на таку історію, що напевно комусь може бути вже знайомою, але я впевнена, що, почувши її, відчуття тепла, щастя повернеться до кожного, як вперше. Ця історія підтверджує, що навіть у пекельному вогні війни можливо бути щасливими і дивитись на небосхил із надією на щасливий й мирний ранок.

Ця історія кохання двох молодих айдарівців Максима Арехти та Адріани Сусак. Їм ледве виповнилось 20 років, а вони вже напрочуд добре відчули значення слів “війна”, “патріотизм” та “кохання всупереч всьому”. Їх спільна історія почалась там, де минуле забувається, а залишається лише сьогоднішній день та непевне майбутнє. Їх історія загартована сталлю воєнної зброї, а радощі сімейного життя протікають у прифронтовій зоні. Все почалось, як у звичайній історії кохання,…тільки на війні. Вона – дівчина, що вела документацію в батальйоні, він – боєць. Вони побрались, але не покинули святої місії оборони Батьківщини. Запеклі бої під палючим сонцем, або в умовах суворої війни стали для них рідною домівкою. Адріана навіть вагітною не хотіла до останнього залишати фронтової зони. Уявляєте, який чудовий патріот виросте з цієї дитини, якщо ж він ще не народившись вже підтримував жагу батьків до миру на Батьківщини!

Після демобілізації у 2015 році молода родина оселилась у Косівському районі, звідки походить Адріана. Трохи пізніше в рамках проекту “Житло воїнам АТО” молода родина отримала однокімнатну квартиру в Івано-Франківську, у будинку, що вже до 2018-го року мусить бути зданий в експлуатацію.

Історія Максима та Адріани – взірець щирого патріотизму, оптимізму, стійкості духу та віри у безхмарне та щасливе майбутнє України під мирним небом. І зараз, особисто мені, найбільше хотілося б, щоб вони, як й усі інші українці не тільки на нашій Батьківщини, але й ті, що живуть далеко за її межами, як найскоріше дочекались щасливої звістки з фронту про остаточне закінчення війни й усі знову повернулись до щасливого життя під мирним небом. Але зараз, хіба, варто набратись терпіння й не втрачати віри, бо дорога до нашої перемоги ще сповнена запеклими боями за мирне існування.

Сучасний світ ділиться на фаталістів, та тих, хто накладає відповідальність за всі невдачі на себе. Але не дивлячись на це, трапляються негоди, що однаково ламають морально як одних, так й інших.

Наше життя не біле та чорне; хтось би міг сказати, що воно сіре, але, на мою думку, воно безбарвне із переливами. Кожен з нас сам обирає для себе кольори. Наше життя, доля й дійсність сьогодення фарбуються на той колір, який ми самі додаємо до яскравої палітри власного пізнання. Найбільша сила, щоб там не казали, вона у нас самих! Вона у нашій силі духа, стійкості, витривалості, можливості зціпити зуби й рухатись далі!

Життям треба крокувати, кажучи “contra spem spero”, як проповідувала видатна Леся Українка, бо надію не втрачено до тієї пори, поки ми в неї самі віримо.

Фаталісти - це люди, що майже не мають в своєму житті шансів на успіх. Click to Tweet

Видатний італійський філософ Ніколло Макіавеллі вірив, що фаталісти – це люди, що майже не мають в своєму житті шансів на успіх. Натомість ті, хто пливе проти течії, хто підкорює її – це такі люди, що здатні поставити на коліна весь світ. Бо вони не терплять спокійно невдач, для них – це досвід. Життя для тих, хто вміє жити; а щастя для тих, хто вміє бути щасливими, не дивлячись ні на що.

Живіть так, ніби кожен ковток повітря – останній; а кожен атом щастя, останній у Всесвіті, що його можливо ще вирвати для себе, стаючи над прірвою невідомої долі. Життя – це щастя; крила має кожен, хто живе, але як іноді хочеться, щоб люди вміли їх розправити…

Дарина Купріянова

7 рекомендовано
comments icon
0 notes
48 views
bookmark icon

Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 min