Операція “Українізація” – ефект déjà-vu

 -  534


Ми стоїмо на межі нової ери в історії української державності. Ми боремось за свободу та вільне життя у кращому суспільстві. Ми боремось за нове та світле майбутнє. Сьогодні, як завжди починаючи свій день з кави та ранкових новин, мене не міг не вразити один цікавий сюжет. Було щось на кшталт “аналізу ранкової преси в ефірі” чи щось подібне, та тільки не це головне. Головне в тому, що пало до болі відоме мовне питання. Кілька днів тому видатний угорський політик зробив заяву про те, що ніби змушувати угорців та інших закордонних студентів вивчати українську мову та вчитись нею – дуже походить на націоналізм та зневагу в стосунку до іноземців. І мені стало цікаво, чи то Україна за кордоном дійсно виглядає так націоналістично?! Та ще одне питання: а як би відреагували на цей політичний виклик десь в Європейській країні? Скажімо в Німеччині? Як би там відповіли на такий гострий запит?

Ситуація України та Європи в цьому питанні, без вагань, дуже різна. Але справа не в особистому стосунку політиків до цього питання чи репутації на міжнародному ринку. Справа в історії. Тому, захотілось підняти з історичного дна кілька архівів та провести міні-розслідування цього болісного мовного питання; а разом з тим розпочати цей цикл історичних розслідувань найвідоміших та найгостріших перипетій українського народу, що залишаються актуальними й понині!

 

“Сьогодні почалось нове життя! Здається, нарешті влада остаточно почула нас та пішла на поступки нашим національним ідеям! Надворі 1925 рік, вже 5 років, як триває політика українізації на нашій любій Землі… А сьогодні, цей день, 4 вересня 1925 року, вій ввійде в історію: сьогодні прийняли закон про українізацію преси! Чекайте, чекайте всі, та за хвилю з усіх боків полине наша рідна, співуча українська мова! Громом загрімить журлива пісенька Шевченка на кожні вуличці наших містечок та найвіддаленіших сіл! Чи не цього ми всі чекали? Що ж може бути кращим для підкріплення національного духу?1 отже, не дарма боролись, не дарма протистояли узурпаторській владі! Нас почули! Ми на дорозі до перемоги!

Куди б ти не пішов: чи то виробництво, чи навіть безкрає українське поле – звідусіль чути нашу українську мелодійну мову! Підеш до школи – душа радіє; підеш на виробництво, чи сядеш у перший-ліпший потяг з Харкова, ідеш собі, та вуха радіють, все навкруги наспівує рідним!  Так виглядає втілення наших національних бажань! 

Зараз, коли все стихло, я сиджу собі та відганяю від себе думку, та вона знов і знов стає перед моїми очима. Чи цього ми насправді домагались? Чи хотіли такого визнання? Чи хотіли ми того, щоб кожного поголовно змусили вчити нашу рідну мову? Щоб люди через незнання втрачали працю? Ми хотіли спокою та пошани. Національна ідея була скерована на любов та гарячу повагу від щирих патріотів без утисків в стосунку до інших.”

 

Минуло майже століття від того періоду, а ми знов стикаємось з цією ситуацією. Вже було б до нудьги збитим цитувати Макіавеллі та його теорію про “повторюваність історії”, та й не хочеться цього робити… Та тільки знов політична ситуація та настрої серед простого патріотичного люду готові сягнути свого апогею.

Ніби відчуваючи все це, та не бажаючи втрачати владу, знов звучать постулати піднесення національного духу, українізації всього, що тільки можна перекласти, знову влада “простягає руку помочі”.

Та хіба не ми вже навчені тим, що все тільки політична гра? Хіба ж цього ми насправді хочемо вже останні майже сто років? Хіба ж ми хочемо когось змусити підкоритись нашій національній ідеї?

Патріотизм не в політичних постулатах, він не втому, що лунає щоденно з екранів телевізорів. Може існує сенс запровадити “українізацію” на державному рівні, та, ми можемо бути певні, що це буде елементарна данина нашій історії та традиціям, не більше та не менша за ту, яку виказують своїй мові та традиціям провідні європейські держави.

Мета не в політичному нав’язуванні національної ідеї, до якої спровадилась політика коренізації майже століття тому. Головна мета в тому, щоб пробудити любов до своєї землі, до історії, до традицій, до  мови, що є колискою нашого національного духу.

Що ж стосується інших національностей, то так само як в Європі вони мусять шанувати та вчити українську мову, коли справа стосується наприклад праці в державних закладах, або освіти. І це не націоналізм, це… Click to Tweet

Хіба не так мусить виглядати наше європейське майбутнє?

 

Дарина Купріянова

5 рекомендовано
comments icon
0 notes
34 views
bookmark icon

Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

13 min