Чи не найперша благодійна організація у світі залишила українцям культурне насліддя на Заході України

 -  237


Вранішня суботня година на українському телебаченні. Як завжди новини й військова хроніка. Вже впродовж довгого часу мене захоплюють так звані “мемуари волонтерів фронту”. Це люди, що бачили війну з усіх можливих боків.

Їх відзначають орденами героїв за мужність, та мало хто знає їх в обличчя. Але цього разу хочеться віддати данину тим героям війни, яких багато людей недооцінюють, бо не знають, наскільки часто від них залежить життя воїнів і наше з вами існування.

Останній раз, переглядаючи військову хроніку, мене вразила історія однієї дівчинки-волонтерки, 18 років, що їздила регулярно у гарячі точки та забирала поранених бійців у тил прифронтової зони, щоб там могли надати їм кваліфіковану медичну допомогу.

Історія цієї 18-річної дівчинки спочатку може видаватись подібною та не унікальною, бо зрештою і насправді, стільки ж волонтерів за останні кілька років пов’язало своє життя з військовою допомогою. Але вона перша з волонтерів, хто вирішив вести щось на кшталт прифронтового щоденника спогадів, такі собі мемуари волонтера. І кожного разу, коли в волонтерській автівці лежить поранений, дівчинка перекидається словами підтримки та жартівливими фразами з бійцем задля підтримки позитивного настрою. Але здебільшого просить про те, щоб цей боєць описав якусь чудову та незабутню мить його життя, яка у найтемніші часи зігріває його серце. І так проходить їх подорож. Всі ці історії записуються у таємничий щоденник, щоб потім, я припускаю, стати видатними мемуарами, що будуть захоплювати подих мільйонів читачів.

Але мені захотілось пригадати історію цієї волонтерки не просто так. Насправді цей мій невеличкий екскурс можна приурочити до ще однієї видатної події в історії України і цілого світу. 921 рік тому у світі було створено орден тамплієрів.

Так-так, це саме ці тамплієри, з яким пов’язують таємничу легенду про п’ятницю 13-те;  чиє золото впродовж багатьох століть не давало спокійно спати видатним полководцям з усього світу;  ці тамплієри, яким приписували володіння Святим Граалем! Все це вони – і вони це частина нашої історії!

Немає жодних сумнівів, що орден було засновано не в Україні, а більше до Західної частини Європи, з європейських добровольців після Першого Хрестового Походу (1096 рік). Самий початок історії цього ордену знаменується тим, що вони добровільно мусили забезпечувати пересування паломників по всій Європі після того, як було завойовано Єрусалим.

Це була чи не найперша благодійна організація у світі, до якої у подальшому житті могли звернутись за допомогою всі охочі, всі знедолені та нужденні люди, що постраждали від війни. В них можна було попросити про фінансову допомогу, особливо, якщо родина залишилась без засобів існування після війни та завоювання їх земель. Вони допомагали всім. Та найголовнішою їх ціллю та задачею все одно залишився захист мирних жителів, що втікали зі своїх земель, завойованих ворогом.

Мало хто знає, що одна з найбільш таємничих, але разом з тим найбільш яскравих ланок історії ордену тамплієрів є тісно пов’язаною з українським Закарпаттям. Щороку тисячі туристів приїздять до Середнянського замку, щоб побачити цю середньовічну споруду. Могутність замку вражає! Його легенди захоплюють подих, адже подейкують, що підземні ходи замку пролягають аж до самого Ужгорода!

Погодьтесь, що волонтери є по всьому світові, але такі мужні й самовіддані тільки в нас, на Україні; там, де доля зробила лихий поворот у бік суворої війни. Ось такий він український історичний спадок, спадок героїв та могутніх переможців!

Дарина Купріянова

2 рекомендовано
comments icon
0 notes
37 views
bookmark icon

Коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

10 min