Що відбувається з нашою емоційною системою, як впоратися з власним гнівом і не посваритися з усім інтернетом — пояснює психолог Ілля Бачурін
Українське суспільство вже другий рік поспіль живе у стані високої турбулентності — як зовнішньої, так і внутрішньої. Єдність, з якою ми зустріли повномасштабне вторгнення, досі залишається потужним фактором стійкості, але вона не виключає конфліктів. Навпаки — після тривалого стресу, виснаження й втрат у багатьох з нас накопичується гнів, розчарування й гіперчутливість до слів і дій інших людей. Особливо — “своїх”.
Чому так відбувається і як поводитись у суспільстві, де напруга не знімається роками, розповідає психолог Ілля Бачурін.
Суспільство у фазі загострення
Коли загроза переходить із режиму «екстреного» у «фоновий», починають проявлятись відкладені емоції та накопичені протиріччя. За словами Бачуріна, те, що раніше було витіснене заради виживання, повертається у вигляді емоційних сплесків. Опитування свідчать про масштабність виснаження: 39% українців відчувають напругу або сильну перевтому (дані групи «Рейтинг»), а понад половина — пережили за останні пів року травматичну подію (Gradus Research).
Стрес проявляється не лише у тривожності й порушеннях сну, а й у гніві — часто неусвідомленому. І навіть якщо людина не втратила близьких, вона живе поруч із тими, хто втратив. Це колективний досвід, який створює високу «електричність» у соціумі.
Парадокси гніву
З одного боку, українці об’єднані спільним випробуванням. З іншого — маємо підвищену чутливість до будь-яких тем, повʼязаних із війною, армією, допомогою, еміграцією, ресурсами. Часто — до слів, інтонацій і навіть мовчання.
«Чим ближче людина — психологічно або фізично — до війни, тим менше місця для “зради”», — зазначає Бачурін. Але ті, хто не залучений у пряме протистояння, частіше накопичують напругу й не знають, куди її спрямувати.
Ще один фактор — емоційна рефрактерність: подія, що викликає гнів, змінює сприйняття всього, що відбувається довкола. Навіть нейтральні фрази ми чуємо вже «крізь» цей гнів.
«Багато людей мають внутрішнє бажання бути корисними, діяти. Але коли не відчувають реального впливу, енергія перетворюється на реакцію — наприклад, потребу терміново довести, що хтось неправий», — пояснює психолог.
Як працювати з власною гіперчутливістю
Три базові практики підтримки
- Виводити себе із режиму бойової готовності.Наш організм роками перебуває у мобілізації. Щоб знизити активність симпатичної нервової системи, корисно повертати тіло в спокій: тиша, самотність, прогулянки, доглядові практики, медитація, фізичні розвантаження.
- Шукати контакт з близькими.Наявність кола підтримки — не розкіш. Соціальні звʼязки активують гормон окситоцин, який помʼякшує вплив стресу. І навіть кілька щирих розмов із людьми, яким довіряєш, можуть суттєво знизити емоційне напруження.
- Регулярна фізична активність.Тренування або навіть помірні фізичні навантаження запускають вироблення дофаміну, серотоніну та ендорфінів — а це прямо впливає на здатність заспокоюватися, думати ясніше і справлятися з перепадами настрою.
Пʼять точкових прийомів у моменти загострення
- Бути залученим у сенсовну діяльність.Люди, які відчувають, що роблять щось важливе — на фронті, у волонтерстві, бізнесі, громадських ініціативах — демонструють меншу емоційну реактивність. Дія, що має зміст, часто заміщує бажання реагувати на все довкола.
- Оцінювати рівень емоції.Перед тим, як написати коментар, вступити в суперечку або зробити публічну заяву — зупиніться. Запитайте себе: що я зараз відчуваю? Наскільки інтенсивно — за пʼятибальною шкалою? Якщо це 4 чи 5 — краще відкласти дію.
- Залишатися наодинці в момент гніву.Гнів — короткочасний, якщо не підживлювати його взаємодією. Самотність у такі моменти — спосіб не допустити руйнівної ескалації.
- Шукати подив.Здивування — емоція, яка здатна перебити будь-яку іншу. Шукати нове, несподіване, незвичне. Вчитись дивуватись — це теж емоційна гігієна.
- Спрямовувати фокус.Свідомий вибір, куди спрямовувати свою увагу, час і сили — ключовий інструмент у роботі з власною стійкістю. Важливо не лише вміти розпізнати, а й втриматись від автоматичної реакції.
Як бути в суспільстві, що болить
Суспільна напруга — не привід відгороджуватися. Але й не причина знецінювати власні межі.
- Не намагайтесь примирити всіх. Це гіпервідповідальність, яка виснажує.
- Памʼятайте про «три сита Сократа»: перед тим як щось сказати — це правда? Це корисно? Це порадує співрозмовника? Якщо відповідь хоча б на одне питання — «ні», можливо, варто промовчати.
- Фокусуйтеся на цінностях. На тому, що поєднує: бажання зберегти життя, захистити свободу, втримати гідність.
Навіть у найвищій напрузі ми лишаємось спільнотою. І згідно з даними «Рейтингу», 94% українців досі вважають себе громадянами України. Провідна емоція щодо країни — гордість.
Українське суспільство проходить через унікальний досвід колективної травми, в якій межа між особистим і публічним стерта. Емоції стали інструментом не лише переживання, а й взаємодії. Важливо вчитись поводитись із ними свідомо — і щодо себе, і щодо інших.
Як каже Бачурін, “один із плюсів цього періоду — можливість діяти та залучати людей до великих змін”. Але діяти потрібно не з емоційного автоматизму. А зі стійкості, ясності і людяності.
