The Washington Post дослідив, що саме спричиняє розбіжності між Києвом та партнерами — і як це може вплинути на здатність України перемогти у війні.
Від розмов про корупцію — до ракетних ударів по Росії. Між Україною та її західними союзниками все частіше виникають гострі дискусії. Видання The Washington Post поспілкувалося з політичними лідерами та посадовцями з України, США та Європи, щоб зрозуміти, наскільки глибокими стали ці суперечності і чи не стануть вони перешкодою на шляху до української перемоги.
П’ять гарячих точок у відносинах:
- Чи можна бити по Росії західною зброєю?США, Німеччина та Італія – проти. Франція, Канада, Фінляндія та генсек НАТО Єнс Столтенберг – за. Україна вимагає чіткої позиції, адже від цього залежить оборона прикордонних регіонів.
- Вступ до НАТОВашингтон досі уникає чітких зобов’язань. Для Києва — це не просто формальність, а питання національної безпеки.
- Російські активиУкраїна та США погоджуються: заморожені російські кошти мають працювати на українську перемогу. Більшість європейських країн — обережні або прямо проти.
- Чи приїде Байден на Саміт миру у Швейцарії?Зеленський вважає, що відмова президента США посилить позиції Путіна. У Білому домі мовчать.
- Корупція в УкраїніВізит Блінкена до Києва частково був спробою нагадати: боротьба з корупцією — не менш важлива, ніж боротьба на фронті. В українській верхівці це викликало обурення: мовляв, ігнорують прогрес, досягнутий за час повномасштабної війни.
Ці теми набувають ще більшої гостроти на тлі активізації Росії на фронті — зокрема, у Харківській області.
Америка не йде, але нервує
Офіційно в Білому домі запевняють: союз із Україною залишається міцним. Але тріщини з’являються все частіше. Наприклад, у США відкрито висловили занепокоєння через недавній удар ЗСУ по російській радарній станції, здатній фіксувати запуск ядерних ракет. Такі реакції США, пише WP, є сигналом для Кремля — мовляв, прямого зіткнення між Росією та Америкою немає.
Чи справді йдеться про ескалацію?
WP поспілкувалося з 25 представниками влади США, ЄС та України. Частина з них вважає напругу природною — після двох років війни та великих втрат. Інші вказують на глибші протиріччя, особливо у темі корупції та її пріоритетності в умовах війни.
Президент Латвії Едгарс Рінкевичс прямо каже: якщо Росії не дати відсіч, вона лише посилить провокації — підпали, саботажі, теракти. Його позиція проста: Москва не потребує “приводів для ескалації” — вона потребує лише прогалин у рішучості.
Секретар РНБО України Олександр Литвиненко додає: заборона бити по Росії розв’язує їй руки. На його думку, ідея “уникати ескалації” через створення умовної “сірої зони” — це запрошення до нових атак.
Різні уявлення про війну — і про перемогу
Попри визнання деякого тертя, американські посадовці впевнені: союз вистоїть. Вони роблять ставку на нову хвилю мобілізованих в Україні, появу F-16 та виснаження російського ВПК. Усе це має дати Києву сильнішу позицію — можливо, і для переговорів.
Проте згадки про “мирні переговори” самі по собі дратують українських посадовців. Для багатьох у Києві очевидно: Путін не буде дотримуватись жодних домовленостей. Його ціль — повна капітуляція України, інакше навіщо стільки разів повторювати про “історичні території”?
«Ми віримо в себе. А ви — в нас ні. Це і є головна проблема», — сказав один із високопосадовців.
Знову про корупцію
Промова Блінкена про “антикорупційний фронт” роздратувала багатьох у Києві, включно із Зеленським. Кулеба відкрито заявив: якби корупція була справді неконтрольованою, ні ЄС, ні МВФ не надавали б нам фінансування.
Ще більше напруження викликало звільнення “реформаторів” — зокрема, віцепрем’єра Олександра Кубракова, який мав добру репутацію серед західних партнерів.
Додаткової напруги додав… концерт Блінкена в київському барі. У той час, коли фронтова ситуація погіршувалась, американський держсекретар співав пісні під гітару. Дехто з українських чиновників сприйняв це як демонстративну байдужість.
Що далі?
Наступні місяці можуть виявитися ще складнішими. Вибори до Європарламенту ймовірно посилять позиції правих сил — тих, хто менше прагне бачити Україну в ЄС. А липневий саміт НАТО у Вашингтоні навряд чи принесе Україні довгоочікуване запрошення.
Втім, ключовий виклик — навіть не в офіційних рішеннях. А в довірі.
І якщо її не відновити, війна — і дипломатична, і реальна — стане ще важчою.
