Че Гевара в погонах

Інспектор Управління поліції охорони фізичної безпеки м. Києва організував і скоординував напад на благодійну ініціативу для ветеранів — з погрозами, розгромом майна та збитками на 1,8 млн грн.

На четвертому році повномасштабної війни в Україні все ще важко повірити, що проєкт для ветеранів можна просто зруйнувати. Не через закон. Не через суд. А просто тому, що хтось у погонах так вирішив.

Борис Чуприна, інспектор Управління поліції охорони фізичної безпеки м. Києва, організував і скоординував напад на благодійну ініціативу для ветеранів.

Це не жарт. Не вигадка. І не художній твір. Це історія про те, як чинний працівник поліції особисто став ініціатором знищення благодійної ініціативи для військових. І все це — не в “90-х”, не “десь у провінції”, а у Київській області, в 2025 році.

Хтось воює на фронті, втрачаючи свої життя і здоров`я, а хтось “воює” в тилу проти інвалідів, ветеранів і пенсіонерів.

Благодійна ініціатива для ветеранів та учасників війни: ідея

У червні 2025 року в селі Стайки Київської області, на березі Дніпра, громадська організація “Дніпровський круг” почала облаштовувати простір, якого тут не було ніколи.

Громадська організація отримала у безоплатне користування приміщення приватної власності, щоб створити місце для психічного для фізичного відновлення ветеранів та учасників бойових дій, які зараз віддають свої життя та здоровʼя на фронті.

Проєкт передбачав зону для відпочинку на природі та тихої риболовлі, де люди після поранень і фронтових травм могли б знайти розраду. Поруч планували повноцінне укриття – те, чого у Стайках немає досі на четвертому році повномасштабного вторгнення. У межах проєкту планувалася співпраця з дипломованими психологами, щоб ветерани могли отримати підтримку у роботі з ПТСР та адаптації до життя поза бойовими діями.

До ініціативи долучилися учасники громадської організації, волонтери, підприємці та інші фахівці — люди з дуже різним досвідом. Усі вкладали свій час, енергію і кошти.

Проєкт жив за рахунок приватних внесків підприємців та волонтерів.

В Україні поки немає системної ветеранської програми, яка б інтегрувала фізичну тишу, терапію, відпочинок на природі, спільноту і укриття в одне місце. Існують лише поодинокі благодійні ініціативи такі як виїзні риболовлі для ветеранів. В той час як в світі такі спільноти існують вже дуже давно. Наприклад в США, де понад 20 млн ветеранів, вже десятиліттями працюють програми, які довели ефективність риболовлі як частини реабілітації ветеранів. Наприклад, Project Healing Waters з 2005‑го допомагає ветеранам США через флай-риболовлю.

А організації типу Fly’n Heroesі Heroes on the Water (kayak-fishing) провели дослідження і задокументували помітне зниження симптомів ПТСР і підвищення психологічної стійкості ветеранів завдяки риболовлі як способу психічного відновлення. 

Історія могла би стати однією з перших цілісних моделей ветеранського відновлення в Україні, корисною для воєнної і поствоєнної України. А також прикладом того, як в Україні, що четвертий рік виживає у війні, народжується нова культура підтримки і поваги до ветеранів.

Але замість підтримки, або хоча б спокою, ми побачили агресію. Ініціативу знищила не система, не закон — а один самопроголошений “я-тут-влада” в погонах, який ховається в тилу від війни. Конкретний чоловік у формі, який відчув свободу і впевненість, маючи посвідчення поліцейського і вирішив, що має право вирішувати кому, що, де і коли можна, засновуючись на мотивах особистої вигоди і зневажаючи тих, хто воює на фронті прямо зараз.

Поліцейський, який вирішив повоювати вдома “на своїй території”

Ім’я Бориса Чуприни в історії цього проєкту з’явилося не тому, що він щось “переплутав”. І не тому, що “не розібрався”. Чуприна – інспектор Управління поліції охорони фізичної безпеки в Києві (УПО ФБ). Його дії були цілком усвідомлені і систематичні. Людина в погонах з посвідченням поліцейського, яке захищає його від мобілізації, вирішила, що в цій історії вона буде ініціатором тиску.

Фото з Facebook сторінки Бориса Чуприни

Його методи — погрози, залякування, демонстративне нехтування будь-якими правовими нормами, підбурювання громадян, зневага до всієї правоохоронної системи України. І це — не приватна думка автора. Це публічна позиція, яку Чуприна транслював у Telegram-каналі перед 1 500 підписників протягом цілого місяця, щоб добитися свого.

У червні 2025 року, Борис Чуприна організував групу осіб, яка фактично здійснила розгром благодійного проєкту, завдавши великих збитків ініціативі. Він діяв кількома методами: прямими погрозами в бік всіх на його думку причетних та публічним підбурюванням громади проти ініціативи.

Судячи з подальших заяв самого Чуприни — метою могла бути особиста фінансова вигода.

“Ми вас будемо кошмарити с*** через день”: як у 2025 році звучить комунікація правоохоронця  

Чуприна вперше публічно звернувся до організаторів проєкту не з запитанням або повідомленням, а з погрозами і ультиматумом: 

“Ми будемо кошмарити вас через день”, “Попереджаємо причетних, що все може статися. Суха погода. Випадкова пожежа. Наша пожежна машина не доїде…”, “Попереджаємо охорону – у разі спротиву вони перші отримають у кабіну.”

Саме так, без жодного попереднього діалогу, Чуприна почав свою комунікацію із тими, хто будував простір для ветеранів. Протягом наступних днів він неодноразово звертався до організаторів ініціативи у такому ж тоні. Формулювання не залишали сумнівів у намірах. 

Паралельно Чуприна займався підбурюванням місцевих мешканців. Його риторика була побудована на протиставленні: нібито чужі люди хочуть “віджати берег”, а село має цьому чинити спротив. У повідомленнях звучали прямі заклики до дій і демонстрація особистої амбіції.

Беріть лопати, мотокоси, приходьте”, “Ставте плюси, хто буде зі мною, якщо вирішимо влаштувати священний джихад.”,  “Вам будуть срати на голову. У нас віджимають берег. Для мене це буде тест по селу — що я все роблю не дарма.”

Успішна провокація і значні збитки

15 червня 2025 року. Близько 30 осіб у стані агресії заходять на територію майбутнього ветеранського простору з бензопилами і лопатами.

Вони трощать інвентар, розпилюють майно, знищують блок управління відтоку стічних вод з колектора по стримуванню плавунів в річку, що несе загрозу зсуву великої кількості плавунів з дніпровських круч села Стайок.

Борис Чуприна та його “команда” розгромлюють майно громадської організації

На “акцію” приїхала навіть пожежна машина. Її ніхто не викликав. Але погроза випадкової пожежі раніше вже лунала в публічних заявах Бориса Чуприни.

Майно належало громадській організації “Дніпровський круг” на праві безоплатного користування. І жоден із тих, хто увірвався на територію, не звертався до представників ГО ні з питаннями, ні з пропозиціями. Від самого початку “комунікація” була лише у вигляді публічних принижень, ультиматумів та закликів до руйнування.

Що ці дії координував сам Чуприна — не підлягає сумніву. Протягом місяця він регулярно публікував відеозвернення у Telegram-каналі, який сам же організував, з понад 1500 підписниками, де прямо говорив про свою роль як організатора. Ці заяви важко трактувати інакше, ніж як публічне підбурювання до самосуду та насильства.

(не) Благородні мотиви

Ще до подій 15 червня риторика Чуприни виглядала суперечливою. У закритих чатах, а потім і у відкритих відеозверненнях він повторював: “захищаю громаду”, “борюся проти рейдерів”, “не дам потоптати памʼять предків”.

Але одразу після нападу тон змінився. Із “борця за громаду” він раптом оголосив про свої особисті комерційні плани: “Я буду відсуджувати пару сотень тисяч моральної компенсації і одразу пущу їх на свої заготовочки, на свої проекти.”

Це важко назвати чимось іншим, ніж спланованою спробою отримати неправомірну вигоду, і монетизувати конфлікт, який сам же і розпалював.

Чуприна не приховував своїх намірів отримати з цього якусь користь. Це звучить як сюрреалізм: поліцейський, який сам підбурює до незаконних дій, хоче потім монетизувати конфлікт і перетворити його на власний бізнес. Чи планував він від початку привласнити частину території під свої ініціативи? “Памʼять предків”, звісно, важлива. Але власні комерційні “заготовочки” — ще важливіші.

Недоторканий поліцейський?

Перше, що варто сказати прямо: Чуприна – не просто мешканець села. Він — чинний інспектор Управління поліції охорони фізичної безпеки в м.Києві. Людина з погонами, посвідченням, повноваженнями. І законом, який зобов’язує діяти інакше.

Його поведінку регулює не тільки здоровий глузд, а й:

• Закон України “Про Національну поліцію”;
• службові інструкції;
• правила професійної етики поліцейського.

Його обов’язок — зберігати нейтралітет у спірних ситуаціях, не принижувати гідність громадян, не створювати ризик для безпеки. Натомість із першого ж дня конфлікту Чуприна організував групу осіб, яка незаконно проникла і знищила чуже майно. Він неодноразово публічно погрожував, закликав до насильства, ображав учасників проєкту.

Це — пряме порушення принципів професії поліцейського. І це не чутки, не емоції, не чиясь “думка”. Це зафіксована публічна поведінка.

На момент публікації цієї статті Борис Чуприна все ще залишається інспектором Управління поліції охорони фізичної безпеки в Києві.

Раніше було подано кілька заяв в поліцію — із прямою вказівкою на його роль як організатора нападу. Пройшло понад два місяці. Кримінальні справи не відкрито.

Домовився? Скористався статусом?

Причина не так важлива, як наслідок: повна відсутність реакції.

Це дає суспільству дуже чіткий сигнал: у 2025 році в Україні досі існують “недоторкані”. Малі царі, які мають доступ до інструментів тиску, не мають страху перед законом, і ховаються в тилу за своїми посвідченнями, влаштовуючи “священні джихади” по відношенню до волонтерів, пенсіонерів, інвалідів і проти ветеранів. В той час як найкращі українці віддають свої життя на фронті за Україну.

Коли працівник правоохоронних органів особисто створює атмосферу агресії і самосуду, ми повертаємося до часів, коли “поняття” важливіші за закон. Коли на питання “що ти собі дозволяєш?” лунає відповідь “у мене є посвідчення”.

Знищене майно і деморалізовані волонтери — це не лише проблема ГО “Дніпровський круг”. Це — симптом. В будь-якому регіоні будь-хто, хто має повноваження, може вирішити: правосуддя — це він.

Чи знайдуться у керівництва поліції сили чесно визнати, що працівник, який організовує “священний джихад” з особистим фінансовим інтересом не має права представляти правоохоронні органи України? Чи ветерани, які захищали цю країну, далі будуть спостерігати, як їхні інтереси топчуть під ногами тих, для кого “заготовочки” важливіші за здоровий глузд і адекватну поведінку?

В Україні є суди, правоохоронні органи, законні процедури. І жодна з них не виглядає як 30 людей із бензопилами, організованих поліцейським.

Сергій Остащенко, ГО “Дніпровський круг”